Аналітика шістдесяти п’яти

tx_rus

Шістдесят п’ять. Шістдесят п’ять дурних років я живу в цій нікчемній країні з її ідіотськими принципами та смачним шоколадом, від якого з’явилася вічна гіркота в горлі.
Старий дідуган. Я не можу бути скептиком?! Усі ми любимо бути ними, відчувати цю високу планку, гордо випростуватися та лаконічно говорити те, чим інші давляться ввечері перед сном.
Я все життя мав свободу. І що? Свобода вибору ( Крим чи Туреччина, питання є?), свобода слова (коли куплене внукам котеня сплутало свій жовтий лоточок у туалеті та нові шкіряні туфлі в передпокої), свобода почуттів (коли у 17 вперше цілуєш ту, ім’я якої через 40 років важко пригадати), свобода грошей, корупції, хабарництва, алкоголю, дорогого тютюну. Продовжувати?
Я чув: « Роби, що хочеш! Купуй, що хочеш! Бери все, що хочеш!»
І що?!
Синові не вистачає часу, щоб хоча б зателефонувати. Дружину вбили (свобода злочину, глобалізуйте).
І в чому винен я? Ну, ось зараз пущу свою скупу сльозу й вмить усе стане чудово, так? Ганчірка!
Де хоч якісь заборони? Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші – це свобода. А що з іншого боку цієї позолоченої медалі?
То навіщо я жив ці чортових шістдесят п’ять років? Щоб перед смертю усвідомити, що, отримавши купу свобод, втратив те, що не можу навіть вимовити? Бо воно не купується за свободу.

Ya

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

6 + 9 =