Екзистенція корупції

Text

Екзистенція (від лат. -існування –  в розумінні наявного (дійсного) перебування чогось у сталих межах простору й часу— авт.). Корупція існує від часів появи суспільних відносин. Вона існувала і буде існувати. Ніколи людство не зможе подолати свої суспільні хвороби, але ним завжди рухає бажання досягнути цього. І це є прикметою здорового суспільства.

Людей турбує не скільки саме явище, стільки його рівень у суспільстві. Зараз більшість українців змушена жити у середовищі, пронизаному корупцією. У цьому вся біда нашого буття.

Наукова психологія екзистенцією вважає несвідомі, обрані людьми напрямки вирішення своїх повсякденних життєвих турбот. У філософії – це трансцендентальний спосіб існування сущого. А єдиним, унікальним існуванням такого роду – екзистенцією – є специфічне існування людини як духовної істоти. У такому випадку людське буття пов’язане з проблемою вибору. Так сталося, що проблеми нашого життя набагато легше вирішуються за допомогою підкупу, хабаря, з використанням впливу, аніж шляхом достатніх власних зусиль, тяжкої праці з подолання перепон.

Будівництво та оновлення державних інститутів на початку 90-х років також пішло корупційним шляхом. Старі партійні кадри, добре розуміючи, що їх час минув, комплектували кадри державного управління, виходячи з меркантильних міркувань особистої вигоди. Кращі представники суспільства пішли у приватний сектор, а державним будівництвом зайнялися політики, маючи на меті особисте збагачення. Психологія українських чиновників сформувалася під впливом «порочних» правил, що закладались в оновленому суспільстві. Нездорові правила породили хвору державу. Корупція пронизала всі державні інститути.

Ціле покоління нашого суспільства більше чверті століття виховувалося на нових цінностях, що мали на меті виховати і породити крупну національну буржуазію. Тобто такого собі «нового пана». Для обслуговування його інтересів відібрали вузьке коло дітей, наближених до влади та відправили їх навчатися за державний рахунок до найкращих університетів світу. В Україні серед еліти почалася жорстока боротьба за виживання та «місце під сонцем». Суспільство бачило, що до влади потрапляли колишні злочинці, хабарники, крадії, навіть убивці. І хоча громаді настирно нав’язували проявляти повагу до такого «нового пана», терпець люду урвався, і зараз чекаємо нових правил.

Пролунали правильні гасла «Люстрація!», «Деолігархізація!». Тобто, гонимо геть того невірного «нового українського пана», і будемо призначати лише тих, хто буде відданий суспільству.

Накреслили коло необхідних законів, назвали їх «реформаторськими», «безвізовими».

Безперечно, вони будуть прийняті. Важче буде їх втілити в життя. Моє покоління юристів працювало за науково вивіреними законами, які змінили новими, більш прогресивними, але вкрай неякісними.

На мою думку, це тісно пов’язано з тим, що на хвилі популізму ігнорується науковий підхід та не враховується кращий досвід реформ в інших країнах.

А як же людям жити за новими законами, які можна з легкістю обійти, але складно використати на користь державі, бо написані безсистемно та часто підозріло швидко.

Дає надію те, що в державних органах з’явилося чимало людей, які мають бажання подолати корупцію, але їм потрібен довгий час, політична воля і активні вимоги суспільства жити, орієнтуючись на найкращі взірці. Вони є — в Європі, Північній Америці, країнах Азії. Особисто мені до вподоби іспанський досвід і шлях цієї країни в боротьбі з корупцією.

Ще у 80-і роки іспанські силові структури були одними із найкорумпованіших у світі. Поліцейські, що працювали за часів Франко, жахали своїм свавіллям та зневагою до прав простих громадян.

Подолати корупційну складову суспільного життя допомогли короткострокові повноваження. Кожні два роки у поліцейських закінчувався контракт, майже 90 % складу оновлювали. Залишали лише талановитих і тих, хто чесно та героїчно (за суспільною оцінкою) виконував свою роботу. Так виховували повагу до цієї важкої роботи, а залучення громадської думки та участь спільноти зламали системну корупцію, яка трималася на круговій поруці і взаємній компроментації.

В Україні ж, на жаль, вчинили по-іншому. Так, Директора Національного антикорупційного бюро замість того, щоб призначати на два роки, призначають на термін значно довший. До того, у перші дні своєї діяльності Директор був обвинувачений у службовому зловживанні, і радикальних результатів, мабуть, ми не дочекаємось, бо, маючи кримінальну справу проти Артема Ситника, влада завжди зможе тримати його «на гачку» і вказати «правильний» напрямок діяльності.

Що відрізняє умови існування корупції (яку так важко виявити і викрити) у сучасних розвинутих демократичних суспільствах з її часто навіть неприхованими проявами в Україні? У перших переважною формою для унеможливлення існування є якісні закони, усталені норми і правила, а найголовніше – природна законослухняність. Наша психологія відрізняється бунтівним характером до установлених правил та природним несприйняттям авторитету влади.

Людська свідомість змінюється повільніше за суспільні відносини. Ми прагнемо до Європи, але европейську законослухняність потрібно виховувати роками із покоління в покоління. Це процес довгостроковий.

Логічно було розпочата реформа з судів та правоохоронних органів, бо доки корупцію не почали жорстоко карати, її ніякі реформи не злякають.

Якими були результати? Досить швидко всі переконалися, що реформу прокуратури України провалено. На посадах залишилися люди з тією самою психологією. Часто в ЗМІ публікуються матеріали про затримання правоохоронців «на гарячому».

Невідомо, що буде з судовою реформою та реформуванням слідчого апарату. Без цих якісних інституцій правоохоронна система працюватиме неефективно, компрометуючи саму ідею змін.

Зараз до керма прокуратури прийшла нова людина – Юрій Луценко. Здається, це дійсний патріот і політичний важковаговик. Більш того, пан Луценко принципово повівся у питанні щодо корупціонерів при Ющенку, то, можливо, зараз він нас приємно здивує. Його ідея реформувати інститут прокуратури за американським зразком, наприклад, мені до вподоби.

Турбує те, що «заморозили» процесс утворення Національного бюро розслідувань. А від якості доказів буде залежати успіх діяльності прокурорів. Збір доказів — це найважливіша ланка у вчиненні правосуддя. Завдання прокурора – довести суддям беззаперечність зібраних доказів для обвинувачення. Захист, звісно, повинен довести протилежне. Рішення залишиться за судом. Якщо буде авторитетний склад суду, впливовий генеральний прокурор з командою талановитих слідчих ,- то вони дуже скоро зможуть навести порядок у державі.

На мій погляд, не треба прагнути суворих вироків. Вважаю за доцільне, щоб кожен корупціонер отримав рік-два, але з повною конфіскацією. Тоді у суспільстві виникне повага до чесного заробітку, до чесного чиновника, до Закону, і громадяни будуть поважати свою Державу.

Якщо у виборі та реалізаії можливостей об’єднаються зусилля влади, бізнесу та громадян, тоді буде результат.

Адвокат Варічев Я.М. (в минулому слідчий в особливо важливих справах).

Jack

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

3 + 7 =