Аналітика шістдесяти п’яти

tx_rus

Шістдесят п’ять. Шістдесят п’ять дурних років я живу в цій нікчемній країні з її ідіотськими принципами та смачним шоколадом, від якого з’явилася вічна гіркота в горлі.
Старий дідуган. Я не можу бути скептиком?! Усі ми любимо бути ними, відчувати цю високу планку, гордо випростуватися та лаконічно говорити те, чим інші давляться ввечері перед сном.
Я все життя мав свободу. І що? Свобода вибору ( Крим чи Туреччина, питання є?), свобода слова (коли куплене внукам котеня сплутало свій жовтий лоточок у туалеті та нові шкіряні туфлі в передпокої), свобода почуттів (коли у 17 вперше цілуєш ту, ім’я якої через 40 років важко пригадати), свобода грошей, корупції, хабарництва, алкоголю, дорогого тютюну. Продовжувати?
Я чув: « Роби, що хочеш! Купуй, що хочеш! Бери все, що хочеш!»
І що?!
Синові не вистачає часу, щоб хоча б зателефонувати. Дружину вбили (свобода злочину, глобалізуйте).
І в чому винен я? Ну, ось зараз пущу свою скупу сльозу й вмить усе стане чудово, так? Ганчірка!
Де хоч якісь заборони? Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші. Гроші – це свобода. А що з іншого боку цієї позолоченої медалі?
То навіщо я жив ці чортових шістдесят п’ять років? Щоб перед смертю усвідомити, що, отримавши купу свобод, втратив те, що не можу навіть вимовити? Бо воно не купується за свободу.

Ya

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + 9 =