Виплата з відсотками

tx_rus

Бузько Ігор

Виплата з відсотками

Хабар – це гроші, позичені в диявола. І цей борг він завжди собі повертає. І повертає з гарними відсотками…
Покійний тесть багато років відпрацював у ДАІ й, певно, знав, про що каже. Жаль, що ця цікава думка прийшла до нього запізно. Саме за хабара він вилетів з органів, а потім швидко спився, спустивши все майно на горілку. Тесть був ще тією сволотою, але таки зробив одне добре діло – влаштував у автоінспекцію і його.

Засунув руку до кишені форменої куртки й намацав три шорсткі папірці. Три купюри. Сто тридцять доларів. Стандартна сума за кермування автомобілем у нетверезому стані.
Світ навколо хитнувся. А потім, майже відразу, хитнувся знову та ще так, що ледь не розсипався, як картинка з пазлів.
Витягнув руку, обережно залишивши папірці на місці, й обома долонями стиснув скроні, ніби боячись, що коли світ хитнеться втретє, це зірве йому голову з плечей. Було дивне відчуття. Все навколо відбувалось ніби не з ним. Ніби в кіно. І в тому кіно щось було негаразд із картинкою, зі звуком і явно не гаразд із ним самим. Десь під ногами на асфальті розривався телефон, який він пару хвилин тому випустив з руки.

Сто тридцять доларів – це все, що вдалось заробити за зміну. Вже коли лишилось якісь півгодини до кінця чергування, з’явилась та вишнева «Ауді». Махнув жезлом. Усередині реготала молодь, і всі як один були напідпитку. Перегар у салоні був такий, що аж пузирилося повітря. Дітки шанованих батьків. Відмажуть. Усім весело, ніхто не сперечається. «Винні, винні, начальник, зараз заплатимо штраф». Дівуля поряд із водієм, не соромлячись, прямо з пляшки цмулила вино й затягувалась цигаркою. До кінця їхнього відпочинку було ще далеко. А його чергування закінчувалось, і йти без заробітку додому було не в його правилах. «Дякуємо, начальник. Гарного дня!» Ці вишкребки були такі ввічливі… Дверцята ляснули, й «Ауді», виснувши шинами, зірвалося з місця. Надто швидко рушили, подумалось тоді йому… Він ще потоптався на дорозі, позираючи на годинник, і вже збирався сідати в службове авто й їхати до відділку, коли задзвонив телефон…

Розслабив пальці на скронях і знову поліз рукою до кишені. На місці. Цупкі, складені вдвоє паперові прямокутнички, такі авторитетні на дотик, що їх не сплутаєш ні з якими іншими папірцями. Погладив їх пучками пальців, погрався гострими кутиками.
Поряд зупинилась машина. До нього підійшов начальник. Він щось стурбовано казав і розводив руками. Потім обійняв. Це виглядало б мило, якби не відчув, що начальник розстебнув його кобуру й обережно витягнув із неї табельного «макарова». На тому обійми закінчились. Нехай забирає. А от папірці він залишить собі. Ними, як було зазвичай, не поділиться. Тепер це все лише його. Всі три купюри. Всі сто тридцять доларів.

Дзвонив його напарник. Кілька хвилин тому трапилась аварія. Вишнева «Ауді», якою керував водій напідпитку, значно перевищила швидкість і збила на дорозі двох велосипедисток. Особистості встановлені. Мати й дочка. Обоє померли на місці…

Обережно, дуже обережно, аби випадково не випали гроші, витягнув руку з кишені й так, як робив до того, притис долонями скроні.
Він сам був у захваті, коли дружина й дочка вирішили з машини пересісти на велосипеди. Гарна мода. Велосипед – це здоров’я й, що не кажіть, гарна фігура. Хоч, ніде правди діти, дружина й без того гарно збереглась, а дочка просто на очах з гарненького дівчиська перетворювалась на справжню красуню. Він не поскупився, купив найдорожчі, найкращі велосипеди й належну одіж до них. На тих велосипедах у облягаючих шортах і майках вони виглядали ніби дві вродливі подружки.
При згадці про своїх коханих дівчат широко посміхнувся. Для них він жив. Не жаліючи себе, стояв на дорозі з жезлом. І замерзав, і конав від спеки, і брав з водіїв, часто ідучи на ризик нарватись на перевірку або підставу служби внутрішньої безпеки. Але все це було того варто. Ті хабарі він вкладав у свою родину, її майбутнє. І що б там не молов покійний тесть, той старий збуханий придурок, про якісь позики й відсотки, а саме хабарі дозволяли бути незалежним від мізерної зарплати. Вони давали змогу бути вільним…
На цій думці голову почало відпускати. І світ навколо, хоч і не став (та й більше вже ніколи не стане) колишнім, але все у ньому остаточно вляглось. Папірці в кишені заспокійливо зашурхотіли в пальцях.
З’явилось невимовне відчуття повної свободи. Він вже нікому нічого не був винен. Він остаточно став вільним.
І тепер спокійно міг повертатись до своєї родини…

buzko

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 6 =